м.Бориспіль,
вул. Гришинська, 1
Тел.: (04595) 5-21-61
E-mail: bordnz3@ukr.net

Найкраще виховання для Ваших дітей!

Докладніше по сайту


Підготувала: вчитель-логопед РУЧКО НАдія Миколаївна

     

             "Акторське тренування"                       Розвиток уваги та уяви у дітей з ФФНМ

    (...продовження статті "Театр і театралізована діяльність")


Одним з головних питань «акторського тренування» є формування вмінь дітей 5-6 років брати участь в театралізованій діяльності. У своїй роботі вчитель-логопед Ручко Н. М. використовує систему вправ, які забезпечують «акторське тренування», тобто формують різні вміння театралізованої діяльності.

Які ж типи підготовчих вправ спрямовані на розвиток розуміння образу?

Передусім це вправи на розвиток уваги та уяви, а також засоби образної та емоційної виразності, дитячий варіант «аутотренінгу».

      Ці вправи забезпечують поступову складність завдань, їх різноманітність з урахуванням міри труднощів і повтору та можливість повернення до будь-якого типу  на якісно новому рівні.

     Діти, в яких розвинена реакція на що-небудь, завжди швидко на все реагують, навіть в екстремальних ситуаціях. Пряма протилежність їм – діти неуважні. Проте кожна дитина може побороти свою неуважність, виховати в собі зібраність, постійно тренуючи пам’ять. А допомогти в цьому, як стверджує Л. Москвіна, може медитація, що означає зосереджене міркування.

       Як наголошував К. Станіславський, увага актора має бути «багатогранною», тобто такою, яка контролює одразу кілька об’єктів. Послідовно зосереджуючись на кожному з об’єктів, актор має перемикати увагу з одного об’єкта на інший. Увага дітей дошкільного віку нестійка, виникає на основі яскравих і сильних подразників та не характеризується як «багатогранна». Виходячи з цього, під час роботи вчитель-логопед Ручко Н.М. вчить дітей керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її на той чи інший об’єкт, утримувати увагу, слідкуючи за правильною вимовою поставлених звуків.

    Як організувати увагу дошкільників для наступної діяльності?

Спочатку педагог використовує словесні вказівки. Головним завданням вважається розвиток уваги, перетворення її на постійно діючий фактор. Особливу значущість з цього погляду мають вправи, під час яких діти вчаться контролювати свою увагу, тримати в полі зору кілька об’єктів, зосереджуватись на тому об’єкті, який у цей момент найважливіший, але водночас не випускати з поля зору інших.

      на розвиток слухової уваги проводить такі бесіди-ігри:

  • бесіда-гра «Про що говорить вулиця?». Ігрове правило: закрити очі, послухати уважно та сказати, які звуки чули на вулиці («Ви чули різні звуки?», «На що схожі ці звуки?»);
  • бесіда-гра «Про що говорить кімната?». Ігрове правило: послухати, які звуки чути в кімнаті; поміркувати що ці звуки означають.

       У такий  спосіб  можна  проводити бесіди-ігри на теми: «Звуки будинку», «Звуки природи» та ін., поставивши перед дітьми завдання на розрізнення звуків. Діти вчаться міркувати про ту звуки, які почули, тобто порівнюють, аналізують.

     Велике значення має самостійне придумування дошкільнятами різноманітних вправ на увагу, наприклад: «відгадати за звуком, хто це був чи що це було».

     Доречним є проведення бесіди-гри «Небилиці», в якій діти мають помітити  та назвати небилиці. Наприклад, у вірші «Небилиці» К. Чуковського дошкільнята відповідають на такі запитання: «Чи своїм голосом кричав горобчик?», «А який у ведмедя голос?» .

     Дітям подобається самостійно будувати найпростіші ритмічні малюнки, наприклад: «Як співає зозуля?» , «Як цвірінькає горобець?», «Як стрибає заєць?», та ін. Як ускладнення, вчитель-логопед дає їм завдання на побудову ритмічних малюнків нескладних знайомих пісень з дошкільного репертуару.

   Для подальшого тренування уваги доречне включення в ігрові вправи музики з метою вправляння здібності швидкого орієнтування у зв’язку зі змінами, що виникають в музиці. Наприклад, традиційна гра «Холодно-гаряче», коли діти знаходять в кімнаті загублені речі за допомогою музичної підказки: що голосніше музика, то ближче предмет, який шукають.

    Дошкільникам на заняттях з логопедичної ритміки музичний керівник та вчитель-логопед пропонують музику танцювального характеру. При цьому ставлять перед ними мету не лише починати та  закінчувати рухи водночас з музикою, а й танцювати, імпровізуючи рухи.

     Крім роботи над розвитком слухової уваги, вчитель-логопед Ручко Н.М. працює з дітьми і над розвитком зорової уваги, спостережливості. Наприклад, дошкільнята описують свій дитячий ігровий майданчик, шлях від дому до дитячого садочка, тобто те, що вони бачили неодноразово. Описуючи, дитина ділиться своїми враженнями зі своєю групою, а її однолітки доповнюють деталі, які були впущені. Такий вид роботи збагачує словниковий запас дітей, розвиває зв’язне мовлення.

     Обговорюються також мультфільми. При цьому логопед веде мову з дітьми не лише про зміст, а й уточнює, як одягнені герої, якого кольору в них одяг; пропонує згадати та скопіювати міміку, рухи героїв тощо.

Важливим етапом роботи є розвиток дитячої уяви.

Уява виступає тим феноменом, який визначає якість будь-якої ігрової діяльності, особливо театралізованої. Є відомості про те, що театралізована гра має не лише велику емоційну привабливість, а й істотно впливає на розвиток уяви в дітей дошкільного віку, яка є одним з провідних показників результативності навчання. Справді, найуспішніший розвиток уяви відбувається в грі і театральній діяльності. Під час створення уявних образів дитина користується комбінуванням раніше отриманих зображень, їх перетворюванням, що проводиться шляхом аналізу та синтезу наявних у неї уявлень. Що яскравіші та глибші ці уявлення, то вище рівень уявленої ситуації. Створюючи нові образи, дитина надає речам невластиві їм якості, наділяє їх здібністю до перетворення, використовує заміщення, а для створення різких протилежностей – перебільшення.

Як розвивати уяву в дітей дошкільного віку?

Насамперед Ручко Н.М.застосовує вправи, які проводяться з метою навчити видозмінювати образи реальних речей, на основі асоціацій створювати інші образи.

      Педагог пропонує дітям придумати свої власні небилиці, а відтак передати їх зміст у малюнках. Наприклад, усім відома казка, в якій головну героїню Царівну Несміяну ніхто не може розсмішити. Тому це можуть спробувати зробити діти, придумавши свої жартівливі історії.

    Цікавим є також для дітей завдання знайти різні образи в природному матеріалі (жолудях, листках, шишках, палицях тощо), а потім відповісти на такі запитання: «Подивись уважно, що вони тобі нагадують?», «На що схожі?», «Що можна додати до них, змінити в них, щоб вийшло щось інше?»

      Для формування поняття про дію як мову театрального мистецтва використовуються вправи на пошук дії, характерної для удаваного об’єкта. Наприклад, дитина тримає хутрову шапку, ніжно гладить її, «чеше за вушком», а діти відгадують: «Це не шапка, а собака чи киця».

     Має значення й гра-показ певних дій, за характером яких дошкільнята визначають, що це за річ. При цьому педагог відзначає найбільш вдалі, точні, виразні засоби, як використовувала  дитина.

    Проводяться також вправи-спостереження, наприклад , «Мандрівки за хмаринками». Звернувши увагу на небо та побачивши, які чудові пливуть хмаринки, діти можуть помандрувати за ними, відповівши потім на запитання: «Як ти гадаєш, на що схожі хмаринки?»; «Що вони тобі нагадують?»; «Як ти гадаєш, про що розмовляють між собою хмаринки?»; «Про що б ти міг поговорити з хмаринками?».

    Продовжуючи вирішувати завдання з розвитку уяви, педагог пропонує дітям придумати, а потім розповісти маленькі сюжети на означену тему, наприклад: «У перукарні», «У магазині»,  «У лікарні» та ін.

     Наступний прийом, який стимулює дитячу уяву придумати закінчення речення, наприклад: «Виглянув пролісок, озирнувся та побачив …?»

    Полюбляють дошкільнята придумувати розповіді, які логічно та об’єднують два чи кілька предметів. При цьому в дошкільнят виховується вміння будувати сюжетну лінію, пов’язувати та відтворювати образи, події в своїй уяві  та передавати їх слухачам. Такі вправи сприяють розвитку творчої ігрової діяльності.

    Діти  придумують  також  цікаві  вітальні  слова  до  різних  свят (Новий рік, 8 Березня, Великдень, День народження та ін.) від імені казкових персонажів (Вовка, Снігової Королеви, Лисички, Червоної Шапочки та ін.) .

   У дошкільників розширюються можливості в створенні нових образів шляхом переробки матеріалу, отриманого під час сприйняття. Вони за власним бажанням проводять вправи із закритими очима: уявляють, що вони торкаються, гладять щось приємне, м’яке, холодне, гаряче, колюче, слизьке та ін. Наприклад: «Лід, грязюка, риба», «Їжак, цвях, ялинка», «Кожух, заєць», «Моя улюблена кішечка, мамин капелюшок».

     Для подальшого розвитку уяви вводяться додаткові вправи з мімікою, які додаються з метою перевірки в дітей вміння уявити, які зорові образи виникають в них у зв’язку з характером музики. От приклад  того, як діти говорять про «Вальс» із балету «Лускунчик» (музика П. Чайковського): «Там Фея танцювала», «Лускунчик і дівчинка пливли у човні по річці» та ін.

Щоб розбудити дитячу фантазію вчитель-логопед Ручко Н.М. використовує інші види діяльності, зокрема, продуктивну діяльність зі елементами творчості. Дошкільники малюють на теми, які пов’язані з пошуком засобів зображення фантастичних об’єктів, наприклад, намалювати «звіра, якого не існує» (малювання сприяє розвитку дрібної моторки).

 Засоби образної та емоційної виразності

    Як відомо, емоції та почуття супроводжуються часто виразними рухами – голосовими реакціями, мімікою, пантомімою. Щоб сформувати в дошкільнят усвідомлення суті театральної вистави – вміння перетворюватися, втілюватись, розуміти образ (тобто грати будь-яку роль), використовуються вправи, в яких передача характеру персонажу здійснюється за допомогою різних засобів образної та емоційної виразності.

     Доречно згадати, що ще М. Бахтін, міркуючи теоретично, відзначив, що найбільш природно починати з пантоміми, бо розвиток жесту обумовлює розвиток слова. Тому вправи цього типу можна збудувати в такому порядку: жести, пози, міміка, пантоміма, інтонація.

   Мета першої групи формування вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за допомогою жестів, добирати власні виразні жести.

   Мета другої групи формувати вміння визначати особливості  зовнішнього проявлення емоційного стану за різними позами та складати свої пози відповідно до настрою та характеру  героя.

   Мета третьої групи розвиток уміння визначати настрій людини за схематичними малюнками, виразом обличчя дитини чи дорослого, вміння знайти засоби виразності для адекватного вираження свого настрою за допомогою міміки.

   Мета четвертої групи формування вміння визначити властивості зовнішнього проявлення емоційного стану за виразними рухами всього тіла та складати свої пантомімічні сценки.  

   Мета п’ятої групи  - формування вміння розуміти та емоційно висловлювати різні душевні стани за допомогою інтонації.

     Як стверджує знавець психології людського спілкування Аллан Піз, одним з найменш помітних і водночас найбільш невербальних є сигнал, який передається долонею руки. Як розвинути в дошкільнят уміння визначити особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за виразними рухами рук, виражати жестами та пластикою рук певний емоційний стан, точно та послідовно виконувати кожну фізичну дію без предметів?

      Бесіду про ознайомлення дітей із жестами можна розпочати так: «Давним – давно, коли люди ще не вміли розмовляти, вони розуміли один одного за допомогою різних рухів, жестів. А чи помічали ви, як під час годування маленька дитина раптом починає крутити головою з однієї сторони в другу, щоб ухилитися від ложки, якою її годують батьки? Як ви думаєте, що хотіла сказати цими рухами дитина? Звісно, вона вже не хоче їсти. Виходить, що іноді без слів можна зрозуміти, що хоче сказати людина.

   Дітям дошкільного віку цікаві вправи ігрового характеру, в процесі яких вони вчаться розв’язувати певне завдання жестами, наприклад, «дуже гаряче», «замерз», «болить» та ін. Такому узагальненню сприяють вправи ігрового характеру «От він який», у процесі яких діти відгадують за жестами предмет («м’яч», «олівець», «книга» та ін.) .

Вчитель-логопед Ручко Н.М. залучає дітей з ФФНМ (фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення) до завдань, що включають кілька дій, які є складовими частинами сценки. Наприклад: «пришивати ґудзик», «мити посуд», «малювати фарбами», «відмикати ключем двері», «заводити годинник», «замітати підлогу» та ін.

    Ускладнення вправ припускає зміну не тільки характеру та кількості рухів, а й самого сценічного образу. Він стає найбільш узагальненим і його втілення потребує більшої самостійності, індивідуальної творчості, наприклад: «листя, що опадає», «схід сонця», «квітка, що розпускається».

     Наступна серія вправ забезпечує розвиток у дітей старшого дошкільного віку вміння визначати особливості зовнішнього виявлення емоційного стану за різними позами та складати свої виразні пози.

    Роботу з дошкільниками над позами можна починати з визначення настрою чи характеру реальних фігур, зображених  на малюнках: веселий, засмучений, сумний, переляканий, здивований, захоплений та ін.

       Корисне також читання віршів, де діти самі використовують різне положення рук, ніг, голови, тулуба, наприклад у вірші К. Чуковського «Тарганисько»:

«Тарганисько»

…От де звірі звеселіли, оточили горобця,
Обіймають, вихваляють переможця-молодця!
Осли йому пісню по нотах ведуть,
Козли бородою дорогу метуть.

      Діти охоче стають самостійно в умовну позу в іграх «Море хвилюється», «Зроби фігуру» та ін. У цих традиційних іграх вчитель-логопед пропонує дитині дати обґрунтування прийнятої пози, кожного руху тіла приблизно так:

- Чому ти вибрав саме цю позу, а не іншу для передачі цієї фігури?
- Поміркуй, яку ще фігуру можна зробити.

    Спочатку дошкільнята обмежені у виборі засобів виразності, вміння імпровізувати тільки утворюється, тому вони використовують додаткові пояснення, які роблять образ упізнаваним.

     Далі вводяться вправи на визначення та знаходження одного, але найбільш яскравого руху, жесту, пози, мімічного вираження, яке б робило образ таким, який легко упізнається, наприклад: «стара», «Баба Яга», «товстун», «дерево»  та ін. Такі вправи розвивають здібність до творчого пошуку засобу виразності, фантазії. Діти намагаються усвідомити, для чого вони це роблять, повірити в уявні обставини, привчаються пов’язувати рухи з відповіддю на питання: чому, для чого воно здійснюється.

     Подобається дошкільникам також і групові пози. Так, домовившись заздалегідь, що чи кого вони будуть удавати, діти придумують різні композиції, наприклад: «фонтан», «автобус», «стіл», «рояль» та ін.

     Під час виконання таких завдань дошкільнята вчаться відтворювати рухи, які відображають особливості того чи іншого образу та мають наявність елементів творчої трактовки. Вони стають чіткішими, виразніше виділяються такі засоби образної виразності, як пози і жести, набувають стійких навичок і вмінь у рухах.

       Кращим мовленням є мовлення емоційне. Для того щоб дитина емоційно розмовляла, вона має правильно виражати свої емоції та розуміти емоції інших. Для цього необхідно розвивати м’язи обличчя, використовувати природні мімічні рухи.

     Розвиваючи  м’язи  обличчя,  дитина  з  ФФНМ  покращує  рухову  активність щоб губ та щік, готуючи їх до більш складних вправ. Спочатку тренуються окремі лицеві м’язи (дитина надуває та втягує щоки, зажмурює очі, посміхається, хмурить лоб, скалить зуби тощо). Потім логопед пояснює дитині, що вони відображають складні почуття – радість, смуток, образу тощо.

Для розвитку міміки Ручко Н.М. проводить легкий масаж обличчя дитини, що складається з таких прийомів:

  • прогладжування – кисті без напруги виконують рухи в різних напрямках. Цією вправою масаж починається і закінчується;
  • розминання – для обличчя використовується розминання щипками. Воно виконується трьома пальцями (великий, вказівний, середній);
  • вібрація – кінчиками напівзігнутих пальців виконуються один за одним удари.

Ручко Н.М. дотримується правил проведення масажу:

  • Руки масажиста мають бути чистим.
  • Послідовність рухів зверху вниз – від лоба до підборіддя.
  • Масаж не має викликати у дитини больових відчуттів.

-  Кожен рух повторюється 3-5 разів.
-  Тривалість масажу – 5-7 хвилин.

Виконуючи мімічні вправи, логопед готує артикуляційний апарат до більш складних вправ.

Як навчити дитину з ФФНМ виражати свої емоції?

Доцільно використовувати гру «Чарівний кубик»: дорослий показує зображення на квадраті і називає емоцію, відтворює її особисто. Потім логопед разом з малюком її повторюють. Вправи виконуються перед дзеркалом.

Зображення на квадратах «Чарівного кубика» (зверху вниз):         «Плакса» - заплакані очі.         «Ми злякались» - брови піднімаються, очі розширені, рот розкритий, як для вигуку.         «Ми здивувалися» - підіймаємо і опускаємо надбрівні дуги, розкриваємо рот.         «Тигренятко сердиться» - скалимо зуби.Квадрат зліва:         «Впертий баран» - хмуримо лоба.Квадрат справа:         «Дражнило» - висуваємо язик.

Діти логопедичної групи з ФФНМ демонструють свої емоції, декламуючи вірші, переказуючи оповідання, казки, наприклад:

    «Федорине горе»

А фарфорові блюдця
З Федори всі сміються:
-  Ти не клич нас і не жди,
Ми не вернемось сюди!
І заплакали блюдця:
-  Чи не краще нам вернуться?
І заридало корито:
-  Я  розбите вщент, розбите!
Засміялися каструлі,
Самоварові моргнули:
-  Ну, Федоро, що ж , - гаразд,
Простимо на перший раз!

(К. Чуковський)

    Сприйняття зовнішнього вираження емоцій визначає відповідні емоційні реакції дітей. Це виявляється в умінні коригувати свої стосунки з іншими людьми відповідно до їхнього настрою, наприклад: «Марина сумна, а я їй кажу «не сумуй», я тобі фокус покажу».

      Визначаючи настрій за очима та бровами, діти відповідають на запитання «Який настрій у цих людей?», «Що говорять їхні очі та брови?», «Як ти впізнав?», «Що можеш сказати?» або «Визнач настрій за губами, про що вони свідчать?», «Зверни увагу на форму губ, кутики рота: підняті чи опущені?».

     Четверту серію вправ спрямовано на формування вміння визначати особливості загального прояву емоційних станів за виразними рухами всього тіла, а також складати свої за допомогою пантоміми. Пантоміма займає особливе місце серед інших видів сценічного мистецтва. Досить згадати висловлювання К. Станіславського  про «паузи» великих акторів: «Всі вони вміють домовити те, що недоступне слову; часто діють у мовчанні інтенсивніше, тонше, невідхильніше,ніж сама мова їх безсловесна розмова може бути цікавою, змістовною та переконливою не менше, ніж словесна». А емоційно-виразні рухи – головний компонент пантоміми. Видатними діячами вироблено ряд цікавих методик формування пантомімічної виразності, виправлення і вдосконалення осанки та ходи, володіння правильною постановою тіла в статиці й динаміці тощо.

     Діти старшого дошкільного віку з особливим інтересом визначають той чи інший образ, який передають актори. Тому Ручко Н.М. пропонує дітям вправи, в процесі яких вони самостійно передають наприклад, ходу тварин (лисиці, жаби, ведмедя та ін.), людей (йде стара людина, стрибає дівчинка, хлопці грають у футбол), характерні деталі діяльності людей різних професій (водій, лікар, повар та ін.)

      Без слів, але за допомогою пантоміми, діти можуть розіграти добре знайомий твір, наприклад, українську народну казку «Дід та баба».

    Подобається  дошкільнятам  також  відгадувати  загадки  та  показувати  за  допомогою пантоміми відгадки:

Хоч не шию я ніколи,
А голок завжди доволі.

(Їжак)

 Наче птиця, крила

Все літає та співає:
-  Я медок вам ношу,
Не чіпайте, бо вкушу.

(Бджола)

В теплий дощик народився,
Парасолькою накрився,
Може б з лісу пострибав,
Якби другу ногу мав!

(Гриб)

Дуже товсті ноги маю,
Ледве їх переставляю.
Сам високий я на зріст,
Замість рота в мене хвіст.

(Слон)

Спостерігаючи за дітьми – виконавцями, які імітують рухи різних тварин, комах Ручко Н.М. вчить дітей помічати відмінність в характері певного образу («Чим відрізняється Бджола-Тетяна від Бджоли-Олени?»).

     Цікаво проходить робота з передачі змісту байок, віршів, лічилок за допомогою пантоміми. Наприклад, діти можуть виконати таке творче завдання: вивчити напам’ять вірш, а потім прочитати цей вірш за допомогою пантоміми.

Лебідь, щука і рак
От троє разом запряглись,
Смикнули – катма ходу…
Що за морока? Що робить?
Ай невелика, бачся, штука, -
Так небіж рветься підлетіть,
Рак упирається, а щука тягне в воду.

(Л. Глібов)

Вчитель-логопед особливу увагу дітей привертає до вправ, які включають не тільки пантомімічну передачу визначеної дії, а й мімічну реакцію на неї, фіксацію настрою, викликану цією дією. Наприклад, «мив посуд – розбив чашку», «пришивав ґудзик – вколов пальця», «наливав чай – обпік руку» та ін. Такі «сходинки» методики дозволяють поступово сформувати вміння створювати сценічний образ, використовуючи кілька різних виразних засобів.

     Проявляють  справжню  фантазію  дошкільники  при  виконанні  вправ,  які  пов’язані  з традиційними хореографічними  образами. Під час вправи «Листя, яке обпадає» можна показати в рухах, як кружляє листя, як його гонить вітер, а потім воно лягає на землю та все ще не заспокоюється, бо трохи полежить і знову летить по доріжці. Музично-ритмічна діяльність сприяє вияву почуттів, які викликає мова звуків (шум води, шурхіт листя, завивання вітру та ін.). у танці діти можуть відтворити рухи тварин, рослин, об’єкта неживої природи. Художнє перевтілення в образі зі світу природи дає змогу дитині «відчути» його стан, скажімо, крапельки води, сніжинки.

У своїй роботі над пантомімою Ручко Н.М. пропонує дітям такі завдання:

  • Уявити, що руки – це квіти, або трава; крила метелика, птаха, бабки. Діти замислюються, що будуть робити їх руки, як будуть рухатися, а потім розповідають, що вони відчували, виконуючи ці рухи.

  • Одній дитині за допомогою жестів, різних рухів поспілкуватися зі своїми друзями так, щоб вони все зрозуміли: «поклич їх до себе», «розкажи їм , який у тебе настрій», «запроси танцювати разом з тобою», «покажи, що тобі з ними дуже весело».

  • Передати образ улюбленого казкового персонажу за допомогою рухів. Дітям пропонують позмагатися з друзями, хто це зробить найкраще. Їм не треба забувати про міміку. Кожна дитина міркує, що відчуває її казковий персонаж, що він може робити і за допомогою пантоміми робить свій образ зрозумілим для всіх.

  • Розповісти за допомогою пантоміми скоромовки: «Ходить квочка коло кілочка, водить діточок коло квіточок»; «Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят»; «Не жаліла мама мила, мила мама з милом Милу».

      Наступним  етапом  роботи  є  перетворення  моно  етюдів  у  групові  етюди, які мають свій початок, логічний розвиток, завершення та потребують точок взаємодії партнерів. Такі сценки наближають дошкільнят до театральної дії, наприклад, сценки «Збираємося до театру», «Всією сім’єю обідаємо», «Граємо у футбол» та ін., в яких кожна дитина визначає, як буде грати свою роль (що буде робити, як буде рухатись).

   Особлива увага звертається на інтонацію мовлення, його ритміко мелодійну сторону, підвищення та зниження голосу, тобто п’яту серію вправ. Відомо, що одне і те саме слово має багато відтінків, а одну й ту саму фразу залежно від того, що хоче виразити мовець, можна вимовити з різною інтонацією. Якщо уважно прислухатися, з якою інтонацією говорять люди, а потім вдуматися, то можна, не убачивши їх, уявити як, наприклад, вони ставляться один до одного, який у них настрій тощо.

      У масовій практиці роботи дошкільних навчальних закладів під час інсценування твору педагог нав’язує дитині ту чи іншу інтонацію, виходячи зі свого розуміння образу. Разом з тим створення ігрового образу є актом суб’єктивного ставлення до неї, тому дитина має право самостійного вибору інтонаційного засобу виразності, а для цього в неї мають бути сформовані вміння визначити різні інтонації, вибирати доцільну з кількох, співвідносити стан ( дію та ін.) героя з необхідною інтонацією.

Відповідно до цих завдань на початку роботи дітям з ФФНМ вчитель-логопед Ручко Н.М. пропонує елементарні вправи, наприклад: визначити та емоційно виразити інтонації, які побудовані тільки на протилежних емоціях (сумно-весело, страшно-нестрашно). Полюбляють діти твори, де використовується весела й радісна інтонація, наприклад, у жартівливому віршику А. Костецького «По гриби».

  «По гриби»

Оленка велика
Й Оленка маленька
Ходили до лісу
Збирати опеньки.
Маленька Оленка –
Маленькі збирала,
Велика – великі,
І в кошики клали,
Не зосталося
Місця у ньому,
Обидві Оленки
Вернулись додому.
(А. Костецький)

     Потім діти визначають інтонацію, яку використовувала інша дитина; обирають інтонацію, яка найбільш повно передає стан героя (злий, веселий, сумний та ін.), наприклад: «Якщо б ти була Лисицею, то як би ти привіталася, тобто як би ти сказала «добрий день» Ведмедю, якого боїшся; Зайцю, якого хочеш з’їсти; Лисиці-подрузі та ін.?»

    Поступово логопед підводить дітей до копіювання інтонацій, які вимовляють дорослі або ровесники, коли вони сердиті, сумні, допитливі, засмучені та ін.: «Згадай та повтори, що та як говорять твої рідні, коли ти вимив посуд; прийшов додому брудний; розбив улюблену матусину вазу?»

    У наступній вправі діти самостійно, без зразка дорослого, вимовляють окремі слова та цілі речення з різною інтонацією (здивованість, питання, гордість, ласка, обурення та ін.), тобто виражають різні специфічні емоційні стани. Наприклад, під час вимови фраз «Я такий гарненький», «У Маші ложка в каші», «Я йду до гостей» , «Як добре в лікаря» та ін., працюють над інтонацією таким чином: добиваються різноманітного інтонаційного малюнку, природно та правдиво передають його. Більше того, для полегшення пошуку потрібної інтонації Ручко Н.М. використовує музичні уривки, які підкреслюють особливості того чи іншого образу.

Ручко Н.М. також пропонує дітям розповісти уривки знайомих творів, використовуючи різну інтонацію залежно від характеру героя (веселу, сумну, здивовану, перелякану тощо). Наприклад, казка Ш. Перро «Червона Шпочка»:

«Червона Шпочка»

«Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук.
-  Хто там?
Червона Шапочка спочатку перелякалася, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, у бабусі нежить, і відповіла:
-  Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам і горщичок масла. Це матуся передала.
Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом:
-  Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.

    Більш виразно дошкільники з ФФНМ передають природні інтонації, знаходять засоби інтонаційної виразності при передачі різного настрою (святковий, сумний, задумливий); починають керувати своїм голосом, підвищують або інколи занижують його залежно від змісту тексту. Педагог має переконатися, що в дошкільників формується вміння виражати різний стан героя за допомогою інтонації. Якщо на початку діти використовують лише інтонацію питання, сумніву, то потім у них з’являються нові інтонації (страх, вигук, здивованість, суворість, святковість та ін.). цьому сприяє, наприклад, читання віршів:

«Телефон»

Іще крокодил
Подзвонив
І крізь сльози просив:
-  Мій, милий, хороший,
Пришли нам калоші,
Мені, і жоні, і Тотоші.
А потім дзвонили зайці невеличкі:
-  Чи можна прислати рукавички?
І мавпи дзвонили разів, мабуть, п’ять:
-  Пришліть нам, будь ласка, книжок почитать!

                                                      (К. Чуковський)

      Робота над даним віршем проводиться на етапі диференціації звуків  [ с ]-[ ш ], [ з ]-[ ж].

     Корисна також робота з прислів’ями та скоромовками. Вчитель-логопед пропонує вимовити прислів’я (скоромовку) спочатку сумно, а потім весело або вимовити скоромовку перший раз тихо та повільно, а другий раз голосно та швидко (Додатки 3, 4, 6, 7).

     Введення в процес навчання різних діалогів за знайомими творами вважається ускладненням названих вправ, бо в процесі діалогів формується вміння перевтілюватися, тобто грати будь-яку роль. Вони підготовлюють дітей до розігрування сценок-діалогів, в основі яких лежать як реальні ситуації, так і уявлені (Додатки 4, 8, 9, 12, 14).

    Після того, як діти навчилися брати участь в ігрових діалогах на запропоновані теми, їх захоплюють тим, щоб вони придумали власні варіанти ігрових діалогів.

Для розвитку творчості під час розігрування ролей Ручко Н.М. використовує  прийом аналізу діяльності, тобто після кожної імпровізованої сценки пропонує дошкільникам дати оцінку виконання, наприклад: «Яку він взяв на себе роль?», «Як зіграв?», «Який передав настрій?», «Якби ти зіграв?», «Як будеш вимовляти слова?» та ін. От приклад того, як після діалогу «На прийомі у лікаря» діти дошкільного навчального закладу №3 старшої логопедичної групи оцінили гру акторів: «Катруся була схожа на доброго  лікаря», «Мені сподобалось, як лікар терпляче слухала, що говорить матуся», «Краще б дочкою була не лялька, а хто-небудь із дітей. На цю роль підійде Аня, бо вона маленького зросту».

      Усі  ці  вправи  готують  дошкільників  до  виконання  більш  складних  завдань,  в  основі  яких лежить аналіз свого емоційного стану.

     Після певної роботи у дітей з ФФНМ стають більш вираженими жести: часто-густо вони використовують  різні положення рук, ніг, голови. Для вирішення певних сценічних завдань виникають «типові» жести та рухи. Наприклад: «радість» (пританцьовують, одночасно плескають у долоні), «переляк» (долоні ніби відгороджують від обличчя щось страшне), «біль» (тулуб зігнуто, живіт утягнений, руки притиснуті до живота). «Типовими» жестами і рухами діти розповідають про різні настрої.

Дитячий варіант «аутотренінгу»

    На  сучасному  етапі  серед  дорослих  стало  популярним  займатися  аутотренінгом,  який передбачає навчання людини максимальної психологічної  релаксації, а також  релаксації для м’язів, яка поєднується з самонавіюванням; створення відчуття тяжкості, тепла, холоду; розвиток концентрації уваги та сили уявлення. Як стверджують вчені, причина широкого розповсюдження аутотренінгу полягає в тому, що в населення постійно зростають й накопичуються емоційні навантаження.

    Що ж до дітей, то Г. Еберлейн вважає, що вже в 7-8 років діти здатні вивчати аутогенне тренування та застосовувати його свідомо. Дошкільні психологи рекомендують вводити вправи на розслаблення в повсякденне життя груп дошкільних навчальних закладів і неодноразово використовувати їх протягом дня.

   Прикінцевим етапом підготовчих вправ у «акторському тренуванні» є дитячий варіант «аутотренінгу»

Головна мета цього етапу:

  • формування вміння психологічно налаштуватися на виконання дії;
  • швидко змінювати одну дію на другу;
  • контролювати міміку, позу, жести;
  • тренуватися в здібності змінювати свої переживання, вираження обличчя, ходу, рухи відповідно до емоційного стану.

    Ознайомлення старших дошкільників з азбукою «аутотренінгу» можна почати з вправ для окремих частин тіла.

Вправи такі:

  • самонавіювання почуття важкості: «Закрий очі і уяви, що  у тебе в руках відра з водою. Тобі важко нести відра. Руки починають ставати важки мила, все більше і більше вони важчають, руки важкі…»;

  • усилення почуття тепла: «Закрий очі і уяви, що ти лежиш на тепло піску на березі моря, яскраво світить сонце, тобі добре, по всьому тілу пішло тепло, стало приємно…»

     За таким принципом можна провести вправи на уселення почуття легкості, почуття холоду тощо.

У своїй роботі Ручко Н.М. використовує систему аутотренінгових вправ з метою формування стійкості уваги, різноманітних емоційних реакцій, релаксації, наприклад: «Не звертаю уваги», «Нічого не чую», «Я готовий виступати», «Я можу», « Нічого не боюсь», «У мене все вийде», «Мені добре і спокійно» тощо.

       Для підвищення почуття впевненості, емоційної стабільності, швидкої адаптації до виступу, що має відбутися, поступово формуються у дошкільників:

  • симптом вже виконаної дії («Коли я виступав, мені плескали в долоні», «Я виступав і у мене все виходило»);

  • вміння моделювати в образних уявленнях загальну ситуацію («У мене сьогодні краще виходить, ніж вчора», «Все одно я добре виступаю»);

  • вміння регулювати свій психічний стан («Я незабаром добре буду виступати. Я спокійна»).

      Хотілося ще звернути увагу на тренування різноманітних емоційних реакцій, специфічних для театральної діяльності. Наприклад, діти пробують викликати в себе позитивні реакції у відповідь на труднощі («Я радію. У мене все виходить», «Мені подобається виступати»); Ручко Н.М. радить дітям спробувати передбачити ситуацію успіху («Я хочу сподобатись», «Я буду старатися, щоб усім подобатись»).

      З метою розвитку внутрішнього самоконтролю, здібності фіксувати напруження та його усувати на релаксацію цікаво проходять вправи під музику. Педагог захоплює дошкільників оволодінням навичок довільно розслабляти м’язи, вчить керувати своїм тілом, даючи в думках команди («Начебто я сплю», «Лежу на траві, дивлюсь на блакитне небо, листя дерев» та ін.).

  Слід наголосити, що дошкільники, які виконують завдання, можуть за допомогою самонавіювання налаштуватися на дію, яка має відбутися, не хвилюватися, бути впевненими в своїх силах. Систематичний творчий розвиток дітей у процесі виконання ними всієї системи вправ дає можливість кожній дитині поступово та своєчасно оволодіти обсягом умінь, які були намічені, брати участь у театралізованій діяльності.

       Отже,  спеціальні  вправи  на  розвиток  уваги  та  уяви,  формування  загальних  уявлень  про театр і театральне мистецтво, різних умінь театралізованої діяльності, азбука «аутотренінгу» сприяє готовності дитини до самостійної театралізованої діяльності. Вчитель-логопед  Ручко Н.М. розвиток навичок театралізованої діяльності будує відповідно до інтересів, можливостей та потреб кожної дитини.

 

 

 

Пропозиції та побажання

bordnz3.in.ua © 2013

Pозробка сайту: ils2.com

Вгору