м.Бориспіль,
вул. Гришинська, 1
Тел.: (04595) 5-21-61
E-mail: bordnz3@ukr.net

Найкраще виховання для Ваших дітей!

Докладніше по сайту

   Із матеріалів першого освітнього журналу для батьків і дітей 3-7 років «Зростаємо разом» 6(42) / 2012

          Необразливі образливі слова

Пригоди Чучундри, Качавачі й маленького балбеса

Шановні батьки! Увага, увага! Атракціон нечуваної чесності: як часто ви називаєте свою дитину образливими слівцями? «Не щастя ходяче», «грязнуля», «неук» і так далі до нескінченності. Кажете, що не називаєте ніколи? Ну, тоді ви ідеальні батьки! Називаєте, але зовсім беззлобно? Хм ... Сумніваємося, що дитина завжди це усвідомлює.
Соню, а як ти вважаєш, ти весела дівчинка?
 Взагалі-то, весела.
 А розумна?
 Ну, не знаю.
 А що тато говорить?
 Говорить, що я Чучундра…
 А хто така Чучундра?
 Навіть сама не знаю. Це така негарна дівчинка...
                          З розмови з дівчинкою Сонею

Чому вони ображаються?

Чому наші діти зіщулюються, чуючи від нас «балда», «нерозумник», «Ти що – дебіл?» та інші батьківські вислови? Ще раз прочитайте запитання: «Чому наші діти зіщулюються, чуючи від нас «балда», «нерозумник», «Ти що – дебіл?» та інші батьківські вислови?» Хіба на такі слова не потрібно ображатися? Саме тоді виникає питання: «А кого ми намагаємося виховати з наших дітей?» Адже логіка проста: якщо від самого дитинства дитина звикає до того, що найкращі, найулюбленіші, значущі й важливі люди (тато, бабуся, дідусь) висловлюються саме так, то про інших людей і говорити нічого. Наші діти стерплять від кого завгодно й що завгодно. І потім не слід нарікати, що дитина в класі не лідер, що вона не може дати здачі або відповісти своєму кривдникові. Про таких говорять – «Не боєць». Саме це і є результатом нашої «Педагогіки».

Навіщо батьки так говорять?

«Машинально», «не подумавши», «просто так», «через дурість», «від незнання», «від того, що я себе не контролюю » – саме такі відповіді батьків я отримала на своє запитання «Навіщо?».

– Розумієте, – запевняє тато семирічної Софії, – я їй п'ять разів пояснив математику. Усе елементарно, теж мені проблема, другий клас! Потім не витримав і запитав: «Ти що, тупа?!» Я не мав на меті поганого, розумієте… Просто так, спересердя… Так мені здається, що й Соня на мене не образилася.

Так, нібито дівчинка не образилася. Принаймні, зараз не помітна відчуженість у її стосунках із татом. Але в школі почали відбуватися дивні речі.  Учителька помітила, що останнім часом дівчинка частіше запевняє: «У мене не вийде», «Я не вмію», «Краще я не робитиму» і, нарешті, на контрольній роботі з математики вона відклала ручку зі словами «Нічого не виходить, тому що я тупа!».

«Ну і що ж, від того, що тато один раз дівчинку назвав тупою, хіба все стало так критично?» – запитаєте ви. Ні, звісно ж, за один раз навряд чи так може трапитися. Але швидше за все, тато так робив неодноразово. Уважаю, що він не завжди звертав увагу на свої слова.

«Хіба що раз назвав! Нічого не станеться!»

А ось і не факт. Звісно, є діти, стійкі до обзивання, але їх мало. Здебільшого, діти дуже чутливі до наших слів. Та й не дивно. Адже ми, дорослі, уміємо так влучно висловитися... Та не просто висловитися, а з такою інтонацією, що прямо дух захоплює. Приблизно так: «Ах, ти розтеле-е-па!» Спробуйте простежити за тим, як ви сварите дитину, як звертаєтеся до неї, які епітети вживаєте. Але зверніть увагу не лише на свою поведінку, а й на те, як поводиться в такій ситуації ваша дитина. Оскільки діти рідко можуть чинити відкритий опір дорослим, то їхню реакцію швидше за все можна простежити в міміці й жестах.

1. Понурена голова.
2. Дитина мимоволі затуляє вуха.
З. Дитина починає потирати шию або потилицю.
4. Дитина відвертається від дорослого.
5. Дитина ховається за якийсь предмет.
6. Дитина притискає до себе іграшку.
7. Напружена міміка (стислі губи, наморщене чоло).

Ми бачимо, що дитина, чуючи наші слова, лякається, напружується. Ми, дорослі, чудово розуміємо, що

результат від наших реплік буде або жодним, або мінімальним. «Що ти накоїв, тюхтію!» – вигукуємо ми розлючено. А на що ми очікуємо потім? Що тюхтій раптом Перетвориться на «нетюхтія» або розбита чашка склеїться сама? Адже наступного разу дитина, яка боїться нашого гнівного окрику, швидше розіб'є посуд, тому що дуже хвилюватиметься.

«Ярлики та етикетки»

Уважаєте, що «корова» – це назва тварини? Так, але не лише. Ще так називають людей (і дітей), які щось роблять ніяково, незграбно. Саме таким словом називала мама свою дочку. Так, дівчинка була гладкою і рухалася не дуже спритно. Так, у її рухах не було занадто багато грації, але… Грубе мамине слово змушувало дівчинку тупотіти ще більше й зіщулюватися. У такий спосіб вона намагалася здаватися меншою і непомітнішою, щоб мама зайвий раз не сказала чогось такого. А що було далі? Відтоді минуло чимало років. Тривалий час дівчинка соромилася навіть переодягатися на фізкультуру,

щоб у спортивному костюмі не було видно її животика, що випирає. І тільки років після двадцяти п'яти, коли вона зрозуміла, що на свою фігуру можна й потрібно впливати, дівчина почала займатися спортом. Але найбільшою її проблемою було ставлення до своєї зовнішності, сприйняття себе як жінки. Вона вважала себе настільки некрасивою, що була дуже здивована, коли одного разу хтось із хлопців зробив їй комплімент. Дівчина щиро вважала, що це просто невдалий жарт.

«Ой, вирвалося!»

Дійсно, іноді батьки, які не звикли стримуватися в повсякденному житті, можуть раптом висловитися грубо й на адресу дитини. Чи потрібно перепрошувати? Так, якщо ви хочете, щоб ваша дитина виросла нормальною людиною. Що означає «нормальною»? Такою, яка поважає себе й інших, уміє спілкуватися з людьми, доброю, упевненою в собі.

У дітей, яких часто обзивають батьки, завжди занижена самооцінка, вони навряд чи є лідерами в групі або в класі, їм складно виконувати якусь нову, незнайому

справу. Саме від таких дітей найчастіше можна почути: «Я не зможу», «Не знаю, як робити», «У мене не вийде ». Буває й навпаки. Дорослішаючи, така дитина, накопичивши агресію на адресу батьків, обов'язково виплесне її на інших дітей, тварин. Діти, які пишуть грубі та навіть непристойні слова на стінах будинків, у ліфтах і у своїх зошитах – це саме вони, ті, кого обзивали їхні батьки.

«Удався у батька»

Необхідно наголосити, що фразу «удався в батька» досить часто вживають чоловіки, але дещо інакше: «удалась (удався) у матір». Але в обох випадках цей вираз вживають не заради того, щоб підкреслити позитивні . риси дитини. Коли один із батьків намагається підкреслити, що дитина успадкувала якісь негативні риси другого, тим самим він не лише говорить, що дитина погана, але також і вказує на те, що поганий тато (мама). Навряд чи знайдеться дорослий, який би чув, що малюк заперечуватиме: «Ні, мій тато (мама) хороший» або «Ні, я на нього (неї) не схожий, я хороший». Чим загрожує така ситуація? Подібні висловлювання руйнують само, І оцінку дитини і значно знижують авторитет другого батька в очах малюка.

«Невдаха» і «сирота казанська»

Є певні стійкі вирази, що передають із покоління в покоління. Чимало батьків підкреслюють, що такими

словами й виразами їх називали мами й тата. Заради цікавості почитайте книгу психолога Ерика Бьорна «Ігри, у які грають люди». На прикладі декількох казок автор показує, який відбиток може накладати казка, прочитана в дитинстві, на долю людини. Дізнаючись про сценарій казки, людина мимоволі починає будувати власний життєвий сценарій саме так. Уявіть, який життєвий сценарій матиме дитина, яку авторитетний для неї дорослий (а ми домовилися, що це може бути мама, тато, учитель, бабуся, дідусь, тренер, нянька) постійно називає «невдахою» або «непорозумінням ». Що відбувається в голові дитини? У неї формується ставлення до себе як до невдахи, людини, не здатної на рішучі вчинки, нелюбимої, нерозумної, некрасивої й ще багато різноманітних «не».

Маленький словник, яким не треба користуватись батькам, або Чого не слід говорити дітям

«Казанська сирота» – людина, яка прикидається нещасною, щоб викликати співчуття жалісливих людей. (мед.)

«Ідіот» – людина, яка страждає на ідіотію, крайній ступінь олігофренії.

«Дебіл» – від медичного терміна «дебіл», що означає патологічну розумову відсталість.

«Тупиця» – тупа, нездатна, нетямуща людина, яка погано розуміє.

«Балбес» – безглузда, груба й брутальна людина.

«Горечко моє» – так говорять про щось невдале, жалюгідне, на що не можна дивитися без сліз. Невдачлива, неметка людина.

«Тюхтій» – неспритна, неуважна людина; роззява.

«Лопух» – наївна, недалека людина; той, кого легко ошукати.

«Как вы лодку назовёте, так она и поплывёт…»

Ці чудові слова з відомої дитячої пісеньки якнайкраще відбивають суть проблеми. Назвіть дівчинку коровою й подивіться, чи стане вона граціознішою. Назвіть ледаря «лежачим каменем» і подумайте, який матимете результат. Логіка така: «Моя мама вважає, що я корова. Але вона не говорить, що мені потрібно зробити, щоб стати балериною. Я навряд чи колись стану балериною, тому що моя мама в мене не вірить». «Тато вважає, що я буду лише двірником. Шансів у мене немає. Отже, я й старатися не буду». Звісно, це не дослівні думки дитини, але це її відчуття й та життєва настанова, яку ми, батьки, у ній плекаємо.

«Пішов геть»…

... говоримо ми дитині, якщо вона розсердила нас. Це ми про що? Що ми намагаємося їй сказати? Щоб вона залишила кімнату? квартиру? наше життя? Дитина думає саме про останнє. Вона сприймає все всерйоз, особливо те, що говорять батьки, та ще й таким тоном.

Очима дитини

Для того щоб не лише констатувати факти, а намагатися змінити вашу сімейну ситуацію, якщо ви все-таки розумієте, що не завжди говорите дитині те, що добре й корисно, пропоную діяти. Погляньмо на ситуацію з іншого боку. Очима дитини. Що відчуває дитина? Що зміниться від наших слів? Не говорити такі слова? А як бути?

Отже, як чинити батькам?

  • У кожного імені є зменшено-пестлива форма. Не всім дітям подобається, коли їх називають Васьком або Аллочкою. Але завжди зрозуміло, який із варіантів власного імені дитині найбільше до душі. Саме так і називайте!

  • Ніколи не говоріть, що дитина схожа на свого «поганого » батька (або матір). Не принижуйте чоловіка в присутності дитини.

  • Дітям ніколи не подобаються образливі прізвиська. Якщо у вашій родині прийнято називати дитину не на ім'я, а якось інакше, поспостерігайте, чи подобається це малюкові.

  • Не вимовляйте брутальних слів на адресу дитини хоча б тому, що, подорослішавши, ваш малюк поверне вам усе це сторицею.

  • Спробуйте частіше говорити дитині про те, що вона хоч щось робить добре: «Ти молодець!», «У тебе чудово виходить!», «Ти можеш, я певен!», «Я тобою пишаюся!».

  • Гарантуйте дитині те, що ви їй допоможете й не залишите без підтримки.

  • Стежте за собою: зміст, інтонації, міміка обличчя, пози, звернені до дитини, важливі й потребують вашої уваги!!! Спробуйте кілька днів поспостерігати за тим, що саме ви говорите дитині.

  • Якщо у вас «вирвалося» брутальне або образливе слово, не посоромтеся перепросити в дитини.

  • Не вимагайте від дитини того, чого не в змозі зробити самі. Інакше через деякий час вона запитає у вас: «А чому це тобі можна так говорити, а мені ні?» І буде права.

 

Завжди думайте про те, що говорите!

 

    Перейти до переліку статтей

 

Пропозиції та побажання

bordnz3.in.ua © 2013

Pозробка сайту: myborispol.in.ua

Вгору