м.Бориспіль,
вул. Гришинська, 1
Тел.: (04595) 5-21-61
E-mail: bordnz3@ukr.net

Найкраще виховання для Ваших дітей!

Докладніше по сайту

     Із матеріалів першого освітнього журналу для батьків і дітей 3-7 років «Зростаємо разом» 1(13) / 2010

   Як позбутися батьківських комплексів

і стати щасливими батьками

Один мій знайомий постійно стверджує: «Хвора мати – хворі діти», маючи на увазі те, що я не веду здоровий спосіб життя, не займаюся спортом і ще багато всіляких «не». Моя реакція мене дивує – я дуже засмучуюся, ображаюся, починаю виправдовуватися і розумію, що КОМПЛЕСУЮ. Одного такого дня, коли у мене стався черговий напад самобичування («я погана мати», «я обмаль часу приділяю своїм дітям»), до мене за консультацією звернулося відразу троє батьків зі схожими проблемами. І я почала пригадувати, скільки разів під час бесіди мами і тати говорили мені про те, як вони переживають через те, що недостатньо правильно виховують дітей, замало приділяють їм уваги, щось роблять не так, припускаються великих і маленьких педагогічних помилок. І мені захотілося написати про батьківські комплекси.

Комплекс перший

Глобальний, або Комплекс "Я погана мати (батько)"

Необхідно зауважити, що комплекс поганої матері є значно частішим, ніж комплекс поганого батька. Швидше за все, жінкам просто більше властива самокритика.

– Розумієте, я взагалі, погана мати, – починає свою розповідь молода жінка.

– А чому ви такої думки?

– Тому, що раніше я думала, що ніколи не підвищуватиму голос на дитину (це ще під час вагітності було), її не шльопатиму. А тепер і шльопаю, і кричу, і розумію, що у мене нічого не виходить. А за освітою я, знаєте, хто? Психолог. І мені соромно, що я інших навчаю, а сама не можу зарадити ані собі, ані своїй дитині.

Для того щоб з'ясувати, яка ви мати або який батько, давайте визначимося, хто такі «хороша мати» і «хороший батько». Я запитую у таких батьків: «А хто, на вашу думку, міг би бути еталоном, прикладом хорошого батька?» Інколи мами і тати наводять мені приклади своїх батьків, але це, повірте, буває не дуже часто. Найчастіше мені називають просто деякі поверхові риси, що властиві «дуже хорошим батькам».

Ось головні з них:

  • терпіння;
  • уміння зрозуміти і прийняти дитину такою, якою вона є;
  • можливість приділити дитині багато часу;
  • уміння жертвувати собою заради дитини;
  • любов до дитини безумовна (не залежить від здібностей дитини, її успіхів і досягнень).

Але якщо замислитися над цим, то батьки, які обожнюють дитину, дуже терплячі, повністю приймають її, жертвують собою заради неї, були б надто ідеальними, тому навряд чи ваша дитина хотіла б отримати такого тата або таку маму.

Подолати комплекс №1 потрібно поступово. Спершу необхідно визначитися, у чому саме ви вважаєте себе поганим батьком або поганою матір'ю. Поняття «Погані батьки» дуже загальне, і тому на нього не варто зважати. А ось якщо ви зрозумієте, що, наприклад, «замало часу приділяєте дитині», то і почати можна з цього – наприклад, у вихідні сходити в парк або в цирк (туди, куди захоче ваш малюк).

Комплекс другий

"Я - дуже суворий батько (сувора мати)"

– Так, я дуже сувора мати, – говорить мама семирічного Ярослава і дев'ятирічної Марійки. У чому це виявляється? А в тому, що я вимогливо ставлюся до дітей. Занадто контролюю. Дуже емоційно реагую. Загалом, усього забагато. Ось мій чоловік може з дітьми розмовляти тихо і спокійно, ніколи (майже) не кричить, усі проблеми розв'язує нормально і спокійно. А я... Не мати, а Цербер якийсь. Але коли я замислююся, а чому так відбувається, то ось якого висновку дійшла. У нас у сім'ї я відповідаю за те, щоб діти не запізнилися до школи. Тобто я буджу їх зранку, годую сніданком, стежу, аби вони були чисто й охайно одягнені. Ще я відповідаю за те, щоб діти добре навчалися й виконували домашні завдання.

Отже, я спілкуюся з учителями, допомагаю виконувати домашні завдання, за необхідності знаходжу й контролюю репетиторів. Я відповідаю за те, щоб діти займалися спортом. Я знаходжу тренера, я воджу сина у спортивну секцію, а дочку – на танці. Питання спортивної форми, одяг – також мої проблеми. Якщо діти хворіють або їх просто профілактично потрібно показати лікареві, це теж доводиться робити мені. Ні, я не прошу встановити мені пам'ятник як матері-героїні. Просто, перелічивши все це, я починаю розуміти, чому головними словами в спілкуванні з дітьми стають «Швидше!», «Будь уважнішим!», «Роби», «Учи» тощо. Я просто взяла на себе всі керівні функції та функції контролю. У той же час чоловік тільки спілкується з дітьми, гуляє у вихідні.

Добре, якщо ви розумієте, що поступово перетворюєтеся для дитини на орган контролю і покарання. Одне розуміння того, що з вашого життя поступово зникає нормальне спілкування з дітьми, – це вже дорога до нормального життя.

Так, сьогодні наше життя насичене подіями, і мама така сувора з дітьми тільки тому, що їй потрібно багато чого встигнути, вона відчуває свою відповідальність за виховання дітей. Але не потрібно забувати, що мама і тато не можуть бути лише суворими і вимогливими. Вони обов'язково мають бути ще й добрими, і розуміти всі дитячі проблеми. А для цього потрібно знайти хоч би трохи часу. Не бігти на тренування, не мчати по магазинах, а просто зробити паузу й поговорити зі своєю дитиною, запитати, яку неї справи, що нового і цікавого відбулося в її житті, з ким вона подружилася, а з ким посварилася. І це значно важливіше, ніж чиста і напрасована сорочка або вчасно виконане домашнє завдання.

Комплекс третій

"Я приділяю своїй дитині замало часу"

Ми розмовляли з однією мамою, чекаючи прийому у педіатра.

– Так, я працюю. І, як і в багатьох матерів, які працюють, у мене періодично з'являються жахливі думки: «Я залишила дитину. Я залишила її на няню (віддала до дитячого садка). Моя дитина страждає без мене». Ні, так я вважаю не завжди. Але якщо дочка вередує, хворіє, то мені стає зовсім погано.

Такі думки хоч інколи відвідують практично всіх мам, які працюють. І це цілком нормально. На жаль, наше життя не завжди влаштовується так, як би нам хотілося. Не у кожної жінки є фінансова можливість сидіти вдома, поки дитині виповниться три-чотири роки.

Нещодавно я спілкувалася зі своєю родичкою, яка приїхала з Америки. Вона розповіла, що коли її дочці було всього лише п'ять місяців, то вона вийшла на роботу.

– Розумієш, я нічим не могла собі зарадити. Відпустка у нас зовсім маленька, будинок у кредит, грошей обмаль. Совість мене мучила не дуже довго, тому що інакше вчинити було неможливо.

– І як ти впоралася зі своїми думками про те, що кинула дитину? – поцікавилася я.

– Та просто працювала, ніяк не намагалася впоратися, адже мені потрібно було ще і батькам грошей відіслати, і сина старшого навчати. Але я все це робила з гарними думками. Адже я знала, що вчиняю так лише заради дітей.

У такому разі позбавитися комплексу допомагають позитивні думки. З їхньою допомогою легко пережити вимушену розлуку.

– Я дуже люблю тебе. Я їду на роботу, але обов'язково до тебе повернуся. Ми разом обов'язково підемо гуляти, – запевняєте ви свого малюка. Лише не забувайте дотримуватися своїх обіцянок, інакше ви втратите дитячу довіру.

Одна моя знайома, яка постійно працює з маленькими дітьми, дуже допомогла мені, коли я страждала, залишаючи свого дворічного сина і йдучи на роботу.

– А ти припини повсякчас думати про дитину, уявляти собі, що з нею раптом щось сталося. Думай навпаки!

– А навпаки – це як?

– Ось уяви собі, що ти не на роботі, а вдома, поряд із дитиною. Ти обіймаєш її, захищаєш. І ще подумки намалюй таку ситуацію: твоя дитина зараз удома з бабусею або з нянею, які її люблять, їй добре, затишно, цікаво. А ось коли ти повернешся додому, хоч би годину свого часу присвяти лише дитині, не відволікайся на телефонні дзвінки, хатні турботи або на інших членів сім'ї.

Порада спрацювала, хоча і не відразу. Як і будь-яка мама, яка непокоїться за свою дитину, я постійно думала – щось сталося, ой, упав, ой, захворів. Але через деякий час почало виходити. На роботі я думала про сина тільки позитивно, а повертаючись додому, намагалася приділити час лише йому. Істерики вранці: «Мамо, не йди!» – припинилися самі собою.

Комплекс четвертий

"Мені здається, що я замало роблю для своєї дитини"

 А хто визначив, що таке багато і що таке мало? Як виміряти розмір цих «мало» – «багато»? Можна складати переліки, можна говорити про це. Але найкраще поставитися до проблеми інакше. «Найголовніше, що я можу зробити для своєї дитини, – це дати їй свою любов, своє тепло», – ось та думка, що повинна стати головною. Погодьтеся, що це значно краще за гроші, значно краще за іграшки та інші матеріальні радощі. Хоча їх також, звісно, ніхто не відміняв. Якщо ви переймаєтеся тим, що у вашої дитини немає ляльки Барбі, радіокерованої машинки або дорогого велосипеда, то повірте, що це не найголовніше. Саме ті діти, які відчувають брак іграшок та інших матеріальних благ, швидше за все, коли виростуть, намагатимуться достатньо заробляти, аби придбати собі те, що хочеться. Діти ж, у яких змалечку було все, про що можна лише мріяти, зростають пересиченими життям. їх ще в дитинстві важко здивувати чим-небудь. Поїздка за кордон? Так усюди вже були. Дорога машинка? А у мене їх не один десяток.

У першу чергу необхідно переживати через те, чи дали ви дитині достатню кількість свого емоційного тепла, уваги, часу. Якщо ви забагато працюєте, то цілком природно, що дитині бракує вас, тих моментів, коли ви з нею просто спілкуєтеся, граєтеся, лежите на дивані, гуляєте. Дуже добре, що ви про це замислюєтеся. Але слід не лише замислюватися, але й робити. Уявіть собі, що завтра буде вже пізно. Адже час іде і дитина дорослішає. Саме сьогодні відбувається формування її характеру. Для неї важливо, що значущі для неї дорослі перебувають поруч, що вони порадять щось важливе саме в ту хвилину, коли дитині потрібна їхня допомога. Варто відкласти відрядження, якщо ви бачите, що у дитини криза, що вона сама не може розв'язати якусь проблему, що їй важливо, щоб мама або тато прийшли на свято, де вона виступатиме. Отже, аби не переживати почуття провини, що ви замало робите для своєї дитини, почніть робити хоч щось.

Комплекс п'ятий

"Я кричу на свою дитину"

Ось це вже не комплекс. Це, на жаль, шкідлива звичка, що склалася. Тут потрібно неодмінно розбиратися. Кричите як? У якій ситуації?     

Кричати взагалі не дозволено, тому що крик або інше грубе звертання погано впливають на дитину.

– Я розумію, що кричати на дитину неправильно. Мої батьки ніколи на мене не кричали. Але я чомусь завжди починаю кричати, якщо дитина щось не так робить. Малюк у мене занадто повільний. Коли ми збираємося кудись, мені хочеться його квапити. Я починаю кричати, синочок плаче, я дратуюся ще більше, обзиваю його дівчинкою. Потім мене мучать докори сумління, я прошу вибачення у сина, але неприємний осад все одно залишається.

Це розповідь однієї молодої мами. Вона шалено любить свого сина, зачитується журналами і книгами про виховання. Я попросила її поміркувати про те, яким вона бачить свого сина років через 15-20. Мама намалювала портрет упевненої в собі, енергійної, активної молодої людини з яскраво вираженою індивідуальністю, талантами і здібностями вище середнього, з досить високою самооцінкою. А потім ми довго обговорювали з мамою, які прийоми в її вихованні закреслюють бажаний образ. Найголовнішим мінусом був крик.

– Дійсно, після того, як я на нього накричу, син говорить, що він найгірший. Він навіть у школі на уроці запевнив, що він дуже поганий, найгірший. Тепер я зрозуміла, звідки це береться.

Отже, будь-яке насильство, грубість стосовно дитини (крик, образи, фізичні покарання, приниження) є неприйнятними, і кожен із батьків повинен поглянути на цю ситуацію тверезо, поставивши собі запитання: «Чи хочу я, щоб моя дитина виросла невпевненою у собі, слабкою і боязкою?» Якщо ні, то ще не пізно змінитися.

Комплекс шостий

"Моя дитина не така, як мені хочеться"

Мені часто доводиться стикатися з тим, що дитина чомусь не відповідає батьківським очікуванням. Причому ці невідповідності можуть абсолютно різнитися: від зовнішності до рис вдачі.

– Лілечка у мене така хороша! Але вірші ніяк не запам'ятовує, усну лічбу ми опановували майже півроку, – скаржиться мама на розумові здібності своєї дочки. Особливо жінка хвилюється тоді, коли доводиться йти в гості у сім'ї, де також є діти такого самого віку, як і її дочка, і повсякчас порівнює дівчинку з чужими дітьми.

– Інші вже в сім років і до ста рахують, і швидко читають, а ми тільки алфавіт вивчаємо. Мені навіть незручно буває, що в класі ми останні. Але ви знаєте, мені часто соромно, що я так до дитини ставлюся.

– Слід, напевно, самому собі зізнатися, що мій син мене постійно розчаровує, – тато восьмирічного Едуарда засмучений. – Я дуже хотів спадкоємця. І шалено радів, коли дізнався, що народився хлопчик. Але хлопчики, виявляється, також бувають різні. Наш Едуард маленький, слабенький, зі спортом у нього не ладнається, нікому не може дати здачу, весь час читає книжки або малює тварин. А я гадав, що ми разом на рибалку їздитимемо. Але в Едуарда взагалі відсутній інтерес до рибалки.

Батьки повинні розуміти, що діти відчувають усе, і наше емоційне ставлення теж. «Я ось такий(а), – думає дитина. – Я мамі або татові не подобаюся. Мама постійно мене порівнює з іншими дітьми, а вони кращі (сильніші, розумніші, спритніші, гарніші тощо)». Адже такі думки – це ще один шлях до вироблення негативного самосприйняття дитині.

Адже не секрет, що головне бажання будь-якої дитини – любов батьків, відповідність до їхніх очікувань. Шкода, що мами і тата забувають про те, якими вони були в дитинстві, про те, що і вони не відразу стали спритними, сильними, успішними.

– Я відмінницею була, щоб коли четвірку отримала – цього не було. А у сина – самі трійки, – розповідає мама.

Урахуйте, що порівнювати дитину можна лише з нею самою, вчорашньою, але в жодному разі не з іншими дітьми. Зрозумійте, що якщо ви постійно даєте зрозуміти дитині, що вона вас не влаштовує, не допомагаєте їй змінюватися, то досягнути ви зможете лише її невпевненості. Навпаки, говоріть дитині про те, що ви вірите в неї, що ви пишаєтеся нею (адже в кожній дитині можна знайти те хороше, чим батьки можуть пишатися). І ви побачите, що малюк почне змінюватися.

Уникнути батьківських комплексів і важко, і водночас легко. Але ліки одні – потрібно щось робити, а не просто констатувати, що ви – поганий батько або погана мати. Ну, переживаєте ви, що дитина худа і слабка, так займіться спортом разом із нею. Страждаєте від того, що занадто жорстко поводитеся з малям, – перегляньте свою поведінку і знайдіть шляхи розв'язання проблеми, що допоможуть вам тримати себе в руках. Нервуєте, що замало часу проводите разом із малям, – почніть прямо з цих вихідних, підіть хоч би на прогулянку. І якщо ви почнете хоч щось робити, повірте, що ваша дитина це відразу відчує і відповість вам своєю любов'ю.

 

Терпіння і успіхів вам, шановні батьки!

 

    Перейти до переліку статтей

 

Пропозиції та побажання

bordnz3.in.ua © 2013

Pозробка сайту: myborispol.in.ua

Вгору